Україна стратегічно вибрала інтеграцію в Європейський Союз. Це означає адаптацію нами європейських цінностей, однією з яких є гендерна рівність. З однією сторони, відсутність дискримінації жінок – це базова вимога демократії, без якої наша країна не долучиться до успішних європейських сусідів. З іншої – надання всіх прав жінкам та залучення їх до активної праці на євроінтеграцію України напевно прискорить цей процес.

Гендер в українські політиці

Українське суспільство в більшості впевнене, що історично жінка має важливе значення і всі права в нашій країні. Проте якщо подивитись правді в обличчі в 21 столітті в Україні існує досить сильна дискримінація жінок. В цій статті хотілось би зосередитись на жінках в політиці. На даний час в українському парламенті 12,5 % жінок, що є менше ніж середній показник по європейських країнах (23,4 %), середньосвітовий (22 %), а навіть менше ніж середній по мусульманських країнах (17 %). Чому ж в країні з традиційно високою роллю жінки в суспільстві так мало жінок в політиці?

По-перше, недосконала законодавча база, яка стримує доступ жінок до політики. В 2013 році в Україні була встановлена 30% гендерна квота, проте вона не дала очікуваних результатів – 20 з 29 партій її не виконали, а штрафні санкції не були закріплені законодавчо. Тільки партія Самопоміч перевиконала квоту – 34 % від складу її фракції є жінками. Самопоміч використала добровільну внутрішньопартійну систему квот, яка досить часто використовується в розвинених країнах.

Також, хоча з певними позитивними змінами останнім часом, сексистське висвітлення жінок-політиків в медіа часто не карається. Заголовки «Блондинка стала мером містом», «Молода красуня не прийшла на засідання комітету» та подібні негативно впливають на суспільне сприйняття жінки як політика-професіонала.

По-друге, досить висока традиційність українського суспільства в стосунку до жінок. Маленька україночка щодня чує, що її головна мета в житті – це знайти чоловіка, народити дитину і дбати про родину. Це повторюється як батьками і родичами вдома, так і вчителями в школі. Література, фільми, реклама – все відображає традиційну роль жінки. Ніхто не каже про можливість самореалізації і досягнення власно поставлених цілей. В кінцевому рахунку це призводить до того, що жінки відмовляються від своїх мрій і «залишаються вдома», а чоловіки не вірять в силу жінок-лідерів. Так і маємо ситуацію, коли з одної сторони небагато жінок хочуть йти в політику, а з іншої за тих, хто вирішують йти проти системи не хочуть голосувати.

Чому важливо мати жінок в політиці?

Сильна і успішна демократія можлива лише тоді, коли парламент повністю представляє населення країни. Тому парламенти не можуть бути всеохоплюючими, доки вони не мають достатньої участі жінок. Мова йде не лише про права жінок, а й про використання ресурсів жінок та їх потенціалу для визначення політичних пріоритетів, які вигідні для всього суспільства.

Жінки – це половина населення (в Україні 51%), тому непредставлення їх в політиці має свої негативні наслідки. Наприклад, чоловіча домінація в політиці має своє відображення в інфраструктурі міст. Чоловіки-політики часто «забувають» про необхідність забезпечення міст дитячими садочками, гральними майданчиками і школами. Чоловіки частіше користуються автомобілями, а жінки громадським транспортом і тротуарами, тому чоловіки-політики дбають в першу чергу про доступність парковок, а не пішохідних доріжок чи автобусних маршрутів. Цікаве дослідження з цього приводу було зроблено в одному швецькому місті. Виявилось, що раніше після снігопадів на початку прибиралися від снігу автомобільні дороги і парковки, а вже потім тротуари, дороги до лікарень і дитсадків. Це показало гендерну спрямованість на чоловічу стать. При зміні пріоритету очищень виявилось, що окрім більшого комфорту для жінок, дітей і людей літнього віку, цей підхід теж призвів до економії коштів, що витрачалися містом на лікування пішоходів, котрі отримували травми від час падіння на неочищених тротуарах.

Існує теорія, за якою країни діляться на жіночі й чоловічі культури. Жіночі культури (сюди відносяться Скандинавські країни) мають високий рівень жінок на всіх щебелях влади, що призводить до більшої соціальної захищеності, стабільності і процвітання в суспільстві. Чоловічі ж культури (деякі мусульманські країни) керуються чоловіками, що веде країни до нестабільності, частих соціальних і військових конфліктів. Хоч як примітично не звучала б дана теорія, вона має певне підтвердження в практиці. Наприклад, дослідження запровадження квотової системи і суттєве збільшення кількості жінок в політиці показало збільшення бюджетних витрат цих держав на охорону здоров’я і зменшення військових витрат.[1]

Важливо пам‘ятати, що науково доведено, що певні суспільні зміни відбуваються коли частка жінок в політиці досягає так званої критичної меншості, наприклад 30%.[2] А коли кількість жінок в політиці дуже мала, їх діяльність має більшу «видимість», завжди знаходиться під контролем медіа та колег-чоловіків, що має позитивні й негативні наслідки. Більша кількість політикинь призводить до того, що суспільство приймає те що політиком, можуть стати зовсім різні жінки, і це стирає стереотипи.

Яким же чином можна привести більше жінок в українську політику?

Звісно, кожна країна має пройти свій унікальний шлях до демократії і високого захисту прав всіх своїх громадян. З іншої ж точки зору, іноді краще вчитися на досвіді інших. Україна визначила свій курс на інтеграцію в Європейський Союз, прийняття європейських демократичних цінностей і прав людини, а європейські партнери готові допомагати нам в цьому. Досвід країн ЄС в досягненні гендерної рівності в політиці може стати великою можливістю для України, з однієї сторони в досягненні гармонії у власному суспільстві, а з іншої в пришвидшенні інтеграції нашої країни до ЄС.

Яка ж ситуація з жінками в політиці в країнах Євросоюзу?

В Європейському парламенті 37 % депутатів є жінками, проте ця цифра є результатом невпинного зростання протягом років, і ще в 1989 вона становила 19 %.[3] Щодо національних парламентів, то Фінляндія, Швеція і Норвегія мають більше 40 % жінок.[4] Середній показник по країнах ЄС це 27,9 %.[5] Однією з причин підвищення жінок в парламентах є запровадження квотової системи в ряді країн, у Франції в 2000 році, в Бельгії в 2002, в Португалії в 2006 чи Іспанії в 2007.

Дуже цікавий досвід Скандинавських країн. Ці країни завжди знаходяться в першій десятці країн світу щодо кількості жінок в парламенті, але теж щодо їх кількості на міністерських посадах та за сумарної кількістю років при владі жінок-керівниць держав.[6] В Фінляндії, наприклад, в 1995 році була запроваджена квотова система, яка передбачає, що в кожному опосередковано вибраному політичному органі (який назначається офіційними органами влади) має бути мінімум 40 % осіб однієї статі. Це призвело до збільшення жінок з 25 % до 45 % в муніципальних виконавчих органах за 4 роки. Закон теж призвів до подолання гендерної незбалансованості в «м’яких» і «твердих сферах» (тобто теж збільшення кількості чоловіків в традиційно жіночих сферах).

Швеція пройшла досить довгий шлях до досягнення гендерного паритету в політиці. Коли жінки отримали право голосу в 1921 році, політично активні жінки зрозуміли що тогочасна політична сцена домінована чоловіками є ворожою для жінок і їх інтересів. Тоді в 1920-1935 рр. жінки з різних політичних сил сформували свою жіночу партійну організацію. Гендерна політика стала складовою державної політики з 1960-1975 років. На початку 1980-х був прийнятий Закон про рівні можливості, який мав подолати гендерну дискримінацію на ринку праці. Ціллю було заміна  гендерного контракту “годувальник / домогосподарка” новим “подвійний дохід при гендерній рівності”.[7] Гендерна інтеграція (gender mainstreaming), врахування гендерної рівності у роботі державних установ на всіх рівнях, стала головною стратегією Швеції в досягнення гендерного паритету. Шведський уряд доручив Шведському агентству з гендерної рівності підтримати 58 державних установ, які б інтегрували гендерну перспективу у всі свої операції.[8]

Зараз гендерна рівність вважається наріжним каменем швецького суспільства. Відповідно до Global Gender Gap Report, який вимірює гендерну рівність в різних сферах життя, Швеція вже 12 років знаходиться в першій п’ятірці. Суспільне сприйняття гендерної рівності починається тут з виховання.  Шведський закон про освіту зазначає, що ґендерна рівність повинна охоплювати і керувати всіма рівнями шведської освітньої системи. Ще в школах маленьких шведів вчать відходити від традиційних гендерних ролей і бачити рівні можливості для кожного.

Треба памятати, що прихід жінок до влади це тривалий процес, який вимагає значних зусиль і корінних змін в усьому сіспільстві. В жодній країні це не відбулося за рік чи два. Певне віддзеркалення історії Британської «жіночої політики» можна побачити з історії однієї видатної жінки. Баронесса Беверлі Хьюз – британська політик з Лейбористської партії, член Британського парламенту з 1997 по 2004 рр., міністр з питань імміграції, громадянства та контртероризму з 2002 по 2004, міністр у справах дітей, молоді та сім’ї з 2005 по 2009, а з 2017 – заступник мера Манчестера з питань поліції та злочинності. Протягом її перебування в парламенті кількість жінок змінилась з 18 % до 32 %. Відповідаючи на питання про шляхи збільшення жінок в українській політиці, вона зазначає: «З цією проблемою не можна боротися на одному фронті і одному рівні. Закони, медіа, суспільство все є важливим. Зміни на парламентарному рівні приходять у відповідь на рівень активності і протестів. Жінки мають самі тиснути на владу і вимагати цих змін. Жінки повинні встати і взяти керівництво змінами в свої руки. Ви повинні продовжувати тиск і вимагати цих змін. В Британії далі є дискримінація у визнанні заслуг жінок, ще є культурні і структурні бар’єри для жінок. Але дивлячись в історію, ми бачимо, що жінки могли бути лідерами боротьби. Це звісно потребує відваги і самопожертви. І мають бути жінки, які будуть цими першими лідерами.»[9]

Депутат Європарламенту від Зеленої Партії Німеччини, Ребекка Хармс розповідає, що потрапила в політику через свою громадську активність, і коли вже стала досить відомою активісткою, була запрошена до Зеленої партії для підтримки їх діяльності в регіональному в парламенті. За словами, Ребекки Хармс, Зелена Партія полегшує жінкам можливість потрапити в політику через систему квот, яка в кожному списку партії на кожному рівні від німецького регіонального до Європарламенту дає кожне друге місце жінці. З іншої сторони, політик зазначає, що жінки повинні брати відповідальність і діяти, бо навіть якщо вони входять в сферу політики, посади в ній не надаються автоматично, і за них треба боротися. На питання щодо жінок в політиці в Україні депутат Європарламенту відповідає: «Ви вже маєте в Україні жінок, голос яких чутно як в Україні, так і за її межами. Таких прикладів має бути більше. Люди в Україні мають зрозуміти що без жінок в політиці, вони будуть бідніші на ідеї, а політика не буде представляти все населення.»[10]

Великій жіночій організованості та боротьбі за права, які хочуть забрати, українські жінки можуть повчитися у сусідок-полек. Прихід нової консервативної влади в Польщі ознаменувався законопроектами, які мали б обмежити права жінок, а саме – на аборт (навіть у випадку загрози життю жінки, невиліковних хвороб дитини і вагітності в результаті зґвалтування), доступ до контрацентивів (зокрема, таблетки «48 годин по») та інше. Польки досить швидко згуртувалися і їх «чорні» протести з гаслами «Моє тіло – моя справа» набули світового розголосу.[11] Пропоновані законопроекти не були прийняті, а жіночі об’єднання, що сформувалися в часі цієї боротьби переросли в масштабні жіночі організації, що окрім захисту прав жінок, приймають участь в політичному житті різних спектрів.

Також цікаво якої критики і розголосу набув виступ польського депутата Європарламенту Януша Корвіна-Мікке, в якому він сказав, що це нормально коли жінки заробляють менше ніж чоловіки, бо вони слабші і менш розумні ніж чоловіки. В Польщі суспільство з обуренням критикувало невдалого політика, а Європарламент тимчасово позбавив його мандату депутата і 30-денної зарплати.[12]

Майбутнє жінок в українській політиці

Зараз ми бачимо дуже велику кількість різних проектів, організацій, конференцій та наукових досліджень щодо збільшення кількості жінок в українській політиці. В останніх роках, суспільна дискусія щодо прав жінок взагалі, та жінок-політиків зокрема набуває величезних обертів. Відсоток жінок в українському парламенті зростає з кожними виборами. Враховуючи всю зроблену роботу після останніх виборів, велика вірогідність що наступні вибори покажуть суттєве збільшення представництва жінок на всіх щаблях української влади. Є певні проекти, що фінансуються європейськими країнами, наприклад посольства Великобританії і Швеції є співфінансувальниками проекту «Жінки – це 50% успіху України». Українські політики знають, що гендерна рівність це вимога демократії ЄС, тому не бажаючи втратити свої рейтинги, мають принаймні мовчазно підтримувати її.

Хотілося би виокремити певні, запозичені з досвіду країн ЄС, поради українським жінкам в досягнення гендерної рівності в політиці:

  • Об’єднуватися і боротися за свої права, робити свій голос чутним і давити на владу щоб вона підтримала гендерну рівність на законодавчому рівні;
  • Маючи досвід, професіоналізм і мотивацію стати політиком, йти за своєю мрією, не зважаючи на критику з боку знайомих, суспільства, медіа і таким чином створювати приклад для наслідування для наступних поколінь жінок;
  • Обмінюватися досвідом з закордонними партнерами, вчитися на їх помилках і успіхах;
  • При зауваженні сексизму в медіа, висловах певних політиків, не боятися це передавати до відповідних органів і піддавати розголосу;
  • Виховувати своїх дітей в поняттях гендерної рівності і не вбивати їх мрії до самореалізації.

Тільки спільними зусиллями і великою відвагою ми зможемо привести Україну до гендерної рівності в політиці, що буде теж великим кроком на шляху нашої країни до Європейського Союзу.

Джерела:

[1] A. Clayton, P. Zettergerg, Quota Shocks: Electoral Gender Quotas and Government Spending Priorities Worldwide, https://www.journals.uchicago.edu/doi/10.1086/697251 (28.10.2018)

[2] D. Dahlerup, From a Small to a Large Minority: Women in Scandinavian Politics, https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1111/j.1467-9477.1988.tb00372.x (28.10.2018)

[3] Men and women distribution, Results of the 2014 European elections, http://www.europarl.europa.eu/elections2014-results/en/gender-balance.html (18.10.2018)

[4] Women in national parliaments, http://archive.ipu.org/wmn-e/classif.Htm (18.10.2018)

[5] Women in EP and EU national parliaments, https://epthinktank.eu/2014/11/26/european-parliament-facts-and-figures/8-women-in-ep-and-eu-national-parliaments-3/ (18.10.2018)

[6] What makes the Nordic countries gender equality winners?, https://www.huffingtonpost.com/saadia-zahidi/what-makes-the-nordic-cou_b_4159555.html?guccounter=1 (28.10.2018)

[7] Women in politics in Sweden, http://www.mv.helsinki.fi/home/holli/01sweden.html (29.10.2018)

[8] Gender equality in Sweden, https://sweden.se/society/gender-equality-in-sweden/ (29.10.2018)

[9] Приватне інтерв’ю з Банонесою Беверлі Хьюз, Манчестер 2018.

[10] Інтерв‘ю з Ребеккою Хармс для проекту «Жінки в політиці Україна-ЄС», https://www.youtube.com/watch?time_continue=639&v=CF5H7pUrfGIб Брюссель 2018.

[11] Czarny Protest. Kobiety manifestowały przeciwko ograniczeniu prawa do aborcji, https://www.newsweek.pl/polska/spoleczenstwo/czarny-protest-strajk-kobiet-przeciwko-ograniczeniom-w-dostepie-do-aborcji/5cg3l8h (28.10.2018)

[12] Polish MEP punished for saying women are less intelligent than men, https://www.theguardian.com/world/2017/mar/14/polish-mep-janusz-korwin-mikke-punished-saying-women-less-intelligent-men (28.10.2018)